Осінь... така пора, що смуток
виїдає душу... Мене кличе до себе вчитель. Я чую ночами, як він приходить до
мене і кличе за. собою... Одного разу вві сні просив мене, щоби я виявив своє
милосердя і вчинив вашу волю... (Невже він не помічає, що я брешу? Він не хоче
помічати...) Тоді я не послухав його. І ось тепер... так, тепер, мені здається,
я готовий стати на герць. І загинути... як мої предки... І як того потребує
звичай.
Моя доля в руках князя...
Комментариев нет :
Отправить комментарий